Павло Тетеря

Павло Тетеря шляхетського роду з Моржковських / Мошковських Київського воєводства (Переяслав), вихованець Києво-Могилянської Колегії та член Львівського Братства.

1657–1659 — генеральний писар. Брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у Гадяцьких переговорах 1658 про унію України з Польщею й Литвою. Згодом Тетеря став відвертим прихильником польської орієнтації й виступав як агент Речі Посполитої: спільно з сеймовим комісаром Станіславом Беневським намагався окреслити з Гадяцького договору основну концепцію Великого князівства Руського; противник Івана Виговського, був причетний до його страти поляками.

1663–1665 як гетьман Правобережної України брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацько-селянських повстань на Правобережжі. 1665 ватажок повстанців Василь Дрозденко розбив Павла Тетерю під Брацлавом, тому останній змушений був зректися гетьманства; захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди, виїхав до Польщі, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніжинського, чигиринського.

В 1659 році, коли за Гадяцькою угодою вірні та заслужені козаки Речі Посполитої винагороджувались землями, Гуляйпіль з околицями був наданий Павлу Тетері. Проте Сандомирський воєвода Станіслав-Олександр Конецпольський згадав на сеймі за свою дідівщину і вимагав її повернення. Не дивлячись на те, що сейм задовольнив прохання Конецпольського на підставі конституції 1661 і 1662 року, Гуляйпіль певний час тримав у своїй власності гетьман Тетеря. В 1665 році вислав на сейм свого шваґра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, «…котрі він, Гетьман запорозький, за привілеєм королівським тримає через право по життєве… на шляхах тих самих сидить татарських; до Дикого Поля належить, і перед цим там помешкання були, бо люди займалися ловінням риби і звірів на луках».

Але незабаром у Павла Тетері почалися суперечки й процеси за маєтки з польськими магнатами. Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки польського уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Ясси), а звідти до Адріянополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 або на початку 1671).